Правильна сексуальна освіта вдома. Як говорити з дітьми про статеві органи і зачаття без «лелек» і «капусти»

Немає «правильного» віку, коли варто починати говорити з дітьми про секс. Це все індивідуально. Але точно рано чи пізно ви маєте про це поговорити. Основні принципи: дозовано і вчасно.

Головна проблема для батьків — незручно говорити про фізичну близькість. Але це питання логічно виникає, коли дитина пізнає фізіологію: свою та інших людей. Питання, чим дівчатка відрізняються від хлопчиків, може виникнути уже в 3–4 роки. Також виникає питання «звідки я взявся». Це природна цікавість. І цілком доречне запитання. 

Наявність у дитини статевих органів — це природно. Тому, і говорити про це варто природно. «Незручність» лише у голові дорослих. 

Наша реакція на поставлені питання також дасть дитині інформацію про тему. Або — це природно і нормально, або це — незручно і гидко. І ми можемо просто дати відповідь на поставлене запитання. Чи запевнити, що це щось неприємне, страшне, чи навпаки — таємниче і цікаве. Нехай краще дітям пояснять батьки, ніж друзі чи однокласники. Інші діти можуть мати викривлене уявлення про секс і стать загалом; можуть черпати інформацію з порнографічних джерел (фільмів, журналів тощо), що своєю чергою спотворює розуміння інтимності, налагодження стосунків до сексу, сприйняття параметрів тіла та статевих органів.

Найчастіше некомфортно говорити про секс, тому що дорослі мають власні страхи та травматичний досвід у цій сфері. Наприклад, мамі свого часу не розповіли вчасно про місячні. І вони вперше почалися в школі. Однокласники почали насміхатися. А вона перелякалася, тому що вважала кровотечу небезпечною для свого життя, тому додому поверталася з відчуттям жаху та сорому. Спогади про ці події досі викликають негативні емоції. Інша ситуація, коли про секс розповідали, як про брудний, неприємний, сороміцький процес. І в дорослому віці людина сприймає сексуальне життя саме так. Тобто важливу інформацію подали, як негативно забарвлену, що наклало відповідний відбиток на все подальше сприйняття інтимного життя.

Також важливо називати речі своїми іменами. Не вживати інших слів, називаючи статеві органи. У хлопчиків — пеніс, у дівчаток — вульва.

Задача батьків — пояснювати. Давати інформацію. Тривожність викликає невідоме. 

Здатність батьків говорити відверто формує ще одне важливе для дітей поняття — довіра. Батьки до мене прислухаються, не знецінюють мої інтереси. Якщо ви розповідаєте про «дітей з капусти» чи «принесених лелекою» — ви обманюєте. Правда точно стане відомою, і ви програєте в битві за довіру. Брехня ще ніколи не покращила стосунки з дітьми.

Дозованість інформації.

Давайте дітям стільки інформації, скільки вони можуть осягнути у своєму віці. Якщо в 7 років дитина запитує, як дитинка потрапляє до мами в животик, не варто давати детальну інструкцію статевого акту. Достатньо сказати, що у мами в організмі утворюється спеціальна жіноча клітинка. Тато з мамою сплять разом, обіймаються. І від тата спеціальна чоловіча клітинка переходить до мами. Ці клітинки об’єднуються, і з них починає рости дитинка у маминому животику.

Розвиток дітей — процес індивідуальний. У одних питання про секс можуть виникати в 8 років, в інших — до 14 не з’являться. Дослухайтеся до своїх дітей. Не втікайте від питань.

Дошкільнята (до 6 років)  мають знати назви своїх органів (голова, нога, пеніс/вульва), розуміти, чим відрізняються хлопчики та дівчатка, і мати базові навички гігієни.

Дітям молодшого шкільного віку (6–10 років) важливо говорити про те, що тіло росте і готується до дорослішання. В цьому віці проявляється потреба в особистих кордонах. Батьки вчаться стукати у ванну, коли дитина приймає душ чи перевдягається.

Після 10 років можна поговорити про статеве дозрівання. В цей час дітям варто знати про місячні у дівчаток та полюції у хлопчиків. Це убезпечить від відчуття сорому. Оскільки ці процеси — фізіологічні.

В цей же період варто поговорити про дорослішання та секс. Важливо наголосити, що секс — це процес комунікації та задоволення. Але й звертаємо увагу на те, що це процес продовження роду. Тому він потребує відповідального ставлення. 

З підлітками 12–14 років важливо говорити про секс, як про процес, що базується на комунікації та почуттях. В цей період підлітки можуть мати платонічні, романтичні почуття. Але про ризик інфекційних хвороб та підліткової вагітності — варто нагадати. Також важливо поговорити про такий аспект сексуальності, як задоволення. Варто розповісти, що таке оргазм. Відчувши оргазм вперше, підліток може злякатися. Завдання батьків — донести інформацію. Не табуювати тему, не викликати страх чи тривогу.

Також в цей період важливо говорити про відмінності у зовнішньому вигляді як тіла взагалі, так і статевих органів зокрема.

Люди відрізняються. Високі — низькі, худенькі — повненькі, брюнети — блондини, з тілом без ушкоджень — після поранень. Секс — не про оцінку, а про стосунки і почуття.

Якщо в родині є хтось після поранення — про це теж варто поговорити. 

В сім’ї стосунки будуються на довірі, любові і прийнятті. Тато з мамою люблять одне одного, піклуються та проявляють ніжність. Для нас (батьків) важливо торкатися одне одного. Ми обіймаємось, цілуємось, кохаємось. Це прояв любові. Навіть якщо один з членів родини має видимі поранення (ампутація, шрами, опіки), любов та її прояви не змінюються. Потреба в сексі залишається. Можуть змінитися доступні пози.

Обговорюйте з дітьми можливі зміни в житті сім’ї у зв’язку з пораненням тата/мами. Зміни можуть торкнутися побуту, фінансів, відпочинку, розваг тощо. Долучайте дітей до планування всіх сфер життя сім’ї. Говоріть відверто. Наприклад, тато не може мити посуд, і діти можуть взяти на себе цей обов’язок. Або потрібно більше фінансів на реабілітацію мамі, тому варто відмовитись від додаткових витрат. Вислухайте пропозиції дітей з цього питання. Обговоріть можливі варіанти і прийміть рішення разом. Так ви даєте впевненість, що кожен член сім’ї важливий, кожен має право голосу. Крім того, таким чином діти вчаться вести господарство, планувати фінансові витрати й організовувати діяльність сім’ї з урахуванням потреб кожного.

Як говорити з дітьми про поранення.

Найголовніше — чесність, прямота і дозованість.

Говоримо відверто. Не намагайтесь прикрасити ситуацію.

– Чи таткові боляче?
– Так. Дуже. 
– Чи у мами шрами залишаться назавжди?
– Так. Але з часом можуть виглядати інакше.
– Татко зможе зі мною пограти в футбол?
– Ні, більше не зможе. Але з тобою пограє братик (однокласник, дядько)

У дітей можуть бути питання стосовно хвороб, поранень, ампутацій. Багато питань. Доведеться давати на них відповіді. Іноді питання будуть незручними, іноді страшними, іноді болісними. Вчимося на них відповідати. Якщо не знаєте відповіді, так і скажіть. Дізнайтесь її та поверніться до цього питання. Навчаємо дітей коректного спілкування з людьми з пораненнями і толерантності. Поясніть, чому важливо виявляти повагу, а не жалість. Повага дає відчуття рівності, а жалість — принижує. 

Діти можуть здаватися жорстокими. Вони можуть сказати або запитати щось болісне. Найчастіше таке буває від нестачі інформації. Пояснюйте, розповідайте, дайте можливість ставити питання. Діти, як і дорослі, відчувають страх, тривогу. Але ми маємо більше інструментів давати цьому раду. У нас більше життєвого досвіду. 

Зараз є багато людей з інвалідністю. Далі їх буде ще більше. Наше завдання як батьків — навчити дітей адекватно реагувати на них, взаємодіяти, дружити, кохати. 

Ми можемо скільки завгодно говорити дітям, як робити правильно. Але вони візьмуть до уваги лише нашу поведінку та наші дії, а не наші слова. Тому, розмовляючи з дітьми, подумайте, чи ви самі дієте так, як навчаєте їх. Інакше слова залишаться просто словами.

Піклуючись про свого/ю коханого/ну, ви на власному прикладі демонструєте все найкраще, що є у стосунках в парі. Любов, турбота, повага, ніжність, чуттєвість та вірність. Ви можете це мати та маєте навчити цього своїх дітей.