Ми показуємо вам матеріали та статті для ролі Коханих.
Дослідження Ветеран Хабу про досвід батьківства серед військових та їхніх партнерок. Як батьківство змінюється під час війни та як бути, коли тато на службі.
Тисячі українських військових планують, очікують дитину або вже є батьками. Війна часто починається з непростого вибору: або сім’я, або служба.
У випадку багатьох військових це рішення прийняли за них, з початком російсько-української війни та повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Вони залишили в тилу коханих та рідних без змоги активно дбати про них, бачити, як ростуть їхні діти. Опліч військових — їхні кохані та рідні, котрі окремо переживають свій досвід війни, очікують на повернення та возз’єднання сім’ї.
Останні вісім років команда Ветеран Хабу тісно співпрацює з ветеранами, опікується їхньою реінтеграцією після служби. Ми переконані, що підтримка сім’ї військових важлива самому ветерану. А щоб знати, як ефективно підтримати, потрібні якісні свідчення, дані. Їх не варто черпати лише із західної літератури — досвід сімей українських ветеранів унікальний.
Ми заглибились у реальний досвід «батьківства на відстані» й дослідили, як військові та їхні партнери уявляють модель сім’ї, як війна впливає на їхнє бажання та плани стати батьками, їхній досвід зачаття, вагітності та виховання немовляти (дитини до 1 року) під час активної служби партнера. Ми намагались зафіксувати різноманітний досвід, щоб показати, що насправді проживають сім’ї військових. Що змінюється під час війни? Ось 5 ключових спостережень:
Для багатьох опитаних різниця в досвіді, який проживають партнери, нездатність надати/отримати бажану підтримку, швидко переключитися «з війни на пелюшки», страх невизначеності в майбутньому, стали джерелом сімейних суперечок та проблем.
Саме тому ми закликаємо суспільство і стейкхолдерів приділити цьому необхідну увагу, запроваджувати програми підтримки батьківства та материнства для військових, активно комунікувати з ними й інформувати.
Істотна змінна — відстань. Не лише фізична, а й емоційна, яку можуть з різною силою відчувати партнери.
Зачаття, вагітність, пологи й виховання дитини — все зазнає змін, під впливом війни, служби, розлуки.
З дослідження ми дізнались, що, попри фізичну дистанцію, усе одно можна переживати досвід батьківства.
Хоча він і не може повністю замінити досвід фізичної присутності поруч із дитиною, партнеркою. Якщо ми говоримо про виховання дитини до 1 року життя, то основна батьківська роль, поки чоловік/партнер служить, виконується жінкою/партнеркою. Таким чином чоловік може тримати контакт з дитиною лише через матір/іншого дорослого в сім’ї. Довірливі стосунки між партнерами можуть сприяти посиленню батьківського контакту із немовлям.
Детальніше зі звітом можна ознайомитись на сторінці Дослідження.